Медіа Крила

Стіна, знесена Pink Floyd

Рецензії учнів
Альбом, що був записаний в 79-му році, історія якого почалася з харчка в фанатів бас-гітаристом, психологічними проблемами цього ж виконавця і закінчуючи топами чартів протягом декількох місяців лише одним альбомом. Так, це The Wall. Це був останній альбом, записаний в класичному складі легендарного рок гурту: Уолтер на бас гітарі, Гілмор на гітарі, Мейсон з ударними і Райт за клавішними. Але що більш цікаве, так це історія цього альбому: починаючи з їхнього (на той момент) останнього виступу на стадіоні в Монреалі і певних конфліктів, в яких без плювання в фанатів не обійшлось, бас-гітарист Уолтер мав певні проблеми з соціумом і спілкування з людьми. Як він сам казав, він відчував що навколо нього будуються стіни, про що і хотів написати альбом. Тож протягом певного часу, зустрівши на шляху написання як проблеми з фінансами, так проблеми і з командує, Pink Floyd все ж записали свій самий довгий 26-типісенний альбом The Wall. Після його випуску він ледь не зразу покорив серця слухачів і тримався в топі чарту Billboard протягом 15 тижнів, хоча оцінки критиків і популярних журналів все ж різнилися від 3 до 5 балів (із 5-ти). А за всього лиш 20 років в США було продано понад 23 мільйони копій альбому, що на час становило 1/10 від усього населення США. 

Хай там як, але цей альбом свою слухацьку любов заслужив. І в першу чергу він привертає увагу своєю цілісністю, адже хоч пісні зазвичай в ньому і сегментують, проте весь цей твір є двома довгими частина. Та цей прийом було використано не тільки для привернення уваги, але і для відображення цілісності всієї історії, про такого собі типового хлопчини Пінка, що протягом всього життя цеглинка за цеглинкою, подія за подією будував навколо себе стіну, котра відділяла б його від світу, що було зображенням всього британського суспільства, та і людей загалом. Історія як про людей що ховаються і від інших, і від життєвого плину і від самих себе, так і про більш приземлене: про суспільства і держави, будуючої стіни навколо і кидаючи навпопад бомби, аби захиститись від ілюзорної небезпеки, адже що ще можна уявити за стіною? А що саме приємне, як і очікувалось від Pink Floyd на додачу ми отримуємо неймовірний, часом мінливий і бентежний, а часом приємний і безтурботний музичний супровід. Те що в цьому альбомі виробляє з музикою гурт, інакше як магією не назвеш: спершу ти слухаєш динамічну і драйвову пісню з протестом проти шкільної освіти, а потім тебе поглинає лячна музика зі звуками гелікоптерів і падаючих бомб, під які так і уявляєш який-небудь постапокаліпсис. І саме такі речі формують незабутні враження про The wall. 

І я не просто так сказав про музику в цьому альбомі як про всього лиш музичний супровід, адже слухаючи цю композицію, читаючи рядки кожної з пісень і бачучи як кожна з них стає цеглинкою в непоборній стіні, починає здаватись що ти вже читаєш грандіозний твір з приємним музичним супроводом, а не альбом рок групи Pink Floyd. Слухаючи це ти розумієш що головне питання цих чотирьох любителів музики залишатиметься доти, доки будуть люди. І кожному з нас в один не дуже чудовий день доведеться задатись цим питанням: А чи вистачить тобі снаги зруйнувати цю стіну?