Медіа Крила

Навіщо вивчати літературу у школі

Статті вчителів
Все те, що художня література в собі вміщує – драма, епос, лірика – все це слово про зло. Такий стан речей «частково пояснюється християнським впливом: сильне почуття провини і каяття зробили зло квінтесенцією літератури». І якщо ми подивимося на чотири варіанти сюжету, на які Х. Борхес в новелі «Чотири цикли» пропонує поділити сюжетну палітру, то ми побачимо, що оборона і штурм міста, довге повернення, пошук і смерть Бога цілком об'єднують і вичерпують все те, що ми називаємо художньою літературою. Варто поглянути на перелік з тридцяти шести драматичних ситуацій про які пише в однойменній роботі Ж. Польті, щоб переконатися в тому, що це класифікація «Літератури про зло». Всі тридцять шість ситуацій, не дарма вони названі драматичними, репрезентують певні моделі, в яких може міститися те чи інше зло. «Казка» стає чудовою саме тому, що її сюжетний розвиток відбувається в просторі багаторівневої ситуативності, а мова, якою користується автор, вживаючи слова «добро» чи «зло», теж багатогранні і для того, щоб вірно зчитувати якусь інформацію, закладену в тексті, слід пам'ятати, що «... це мовна оболонка явищ, покажчик на щось, заховане глибше. Як і все реально існуюче, явища, які ми називаємо хорошими чи поганими, перебувають поза мовною оболонкою. Треба зазирнути за неї, щоб зрозуміти їх сутність», пише у своїй роботі «Зло. Розкриття сутності зла у літературі та мистецтві» популярний фінський філософ Т. Куннас. Тож навіщо вивчати літературу у школі? Заради зла, і в першу чергу того, яке І. Кант назвав радикальним.

Схема скоєння радикального зла за І. Кантом виглядає наступним чином: зазначається, що звершення радикального зла є можливим в тому випадку, якщо вимоги моралі усвідомлені (носій зла усвідомлює закони моральності, причому сама по собі моральність не є мотивом до дії), тобто суб'єкт в цьому випадку може бути названий лиходієм, так як виникає відповідальність за виникнення цього зла. Джерелом зла приймається вибір, умови якого відомі, причому джерелом зла не може бути натура – раціональна або чуттєва, це для І. Канта неважливо. Вибір проявляється як той, де суб'єкт дії володіє знанням про кожен з двох практичних принципів, що складають цей вибір – вибір між моральністю і егоїзмом. Для прийняття такого рішення слід усвідомити закони моральності, але для цього усвідомлення необхідно перейнятися почуттям поваги по відношенню до цих законів. Повага, яку ми відчуваємо, виявляє себе в почутті провини, воно ж є єдиною дорогою до пізнання законів моральності. Однак відчувати це почуття поваги можливо тільки внаслідок порушення законів моральності і тільки через це порушення пізнається свобода. Огида (яку повинна відчувати людина, яка чинить аморально) по відношенню до самого себе має говорити людині про її особисту свободу і про моральний обов'язок. У той же час, важливо помітити, що І. Кант не зміг дати переконливого пояснення тому, яким чином реалізується можливість початкового вибору зла.

Відтак, будемо вдячні великому кенігсбержцю і підемо далі. Художня література, яка вивчається в школі, і є тим механізмом реалізації початкового вибору зла. Читаючи художні тексти уважний, посидющий, допитливий учень обов'язково, ставлячи себе на місце героїв (а саме так читаються ці книги), проживаючи ті чи інші моменти, епізоди, випадки, підключаючи уяву, простежуючи сенс, інтонацію, іронію, відтінки прекрасного в тексті і собі, відчуває жах і огиду, страх і ненависть, біль і смуток, подив і побоювання. Учень-читач, перебуваючи як свідок при порушенні законів моральності і за умови вчительського вчасного декодування цих сенсів, категоризує зло, збираючи антагоністичний пазл. Полоній, Фрон де Беф, Онєгін, Печорін, Сайкс, Долохов, Чипка, Швондер, Волдеморт і подібні їм персонажі є цілком безпечними на папері, але вкрай загрозливими поза текстом. Саме тому об'єктом вивчення на уроках літератури може бути лише одне - філософсько-літературний дискурс в перспективі реконструкції проблеми зла, «універсалії культури, основоположної для моралі і етики», а предметом вивчення на цих уроках слід обрати спосіб визначення зла в літературі і літературному тексті, де присутні описи, прояви, бачення або тлумачення форм зла, мова, якою це оповідується. Є необхідність простежити, як ця література стала продукувати саме «ці», конкретні смисли про зло, а не інші, які саме логічні зв'язки послужили виникненню саме «такої» літератури, бо, на наше глибоке переконання, художня література являє собою, безумовно, продовжувача справи авторів священних текстів. Історія дала людству безліч всіляких соціальних, культурних, політичних, економічних, технічних нововведень, і всі вони, з урахуванням вже придбаного гігантського літературного досвіду, повинні бути якось осмислені, проаналізовані, для нас залишається лише зчитати інформацію, дешифрувати знаки художнього письма епох, які поставили стільки питань, разом з величезною кількістю знаків оклику. На наш погляд, метою такого вивчення є семантичний аналіз зла в літературі як виді мистецтва, це деконструкція морального зла, а завдання з дешифрування цих сенсів являє собою важливий аспект у розумінні того, що є людина XXI ст. і яким є її вектор. Як Т. Куннас: «…дослідження зла веде нас до роздумів про справжню сутність людини». Таким чином, вивчаючи літературні тексти, учень буде намагатися окреслити зло як феномен, виявити механізми його буття (або небуття), цілком безпечно створюючи за допомогою тексту перед собою умови існування зла і неповаги до морального закону, не беручи у цьому беззаконні аж ніякої неопосередкованої участі окрім читацької і відчуваючи огиду до носіїв зла, формуючи себе як носія моральної свідомості, окреслюючи види зла, обираючи методи боротьби із радикальним злом: тобто егоїзмом (в першу чергу своїм).

Слід враховувати, що література оповідує про вигадані світи і їх мешканців, про абстракції, «чудові казки», - за влучним висловом В. Набокова, яким він охарактеризував «Пані Боварі» та «Анну Кареніну». «Холодний дім» і «Мертві душі», на думку В. Набокова, просто хороші «казки», при цьому автор «Запрошення на страту» пропонує залишити «спроби помирити фіктивну реальність з «реальністю фікції», тобто подивитися на художній текст без домішок, пам'яті про так зване «життя», об'єктивної реальності, так як «Літературний шедевр – це самостійний світ і тому навряд чи збігається зі світом читача». Однак без цього «життя» не існувало б літератури. Розливи Тигру з Євфратом, перипетії Троянської війни, любов і ненависть до Лесбії, восьмирічна дівчинка на ім'я Беатріче, ворожнеча між Плантагенетами-Ланкастерами і Йорками, протиставлення маркіза де Лантенака своєму племіннику Говену, «Мертвий дім» і записки з нього - хіба все це лише плід уяви, фантазії, примхи? Звісно, ні. В. Набоков теж приходить до такого висновку: «... між абстракціями вимислу і життям є іноді якась відповідність». Існують «універсальні категорії людського буття», такі як фізичний або душевний біль, сни, божевілля, доброта, милосердя, справедливість, безкорисливість, дурість, вульгарність тощо, які об'єднують «життя» і «казку». І якщо існує такий зв'язок між людською діяльністю (або бездіяльністю) тут і зараз і відображенням цієї діяльності на аркуші паперу, дрібно розписаному, який вкритий усілякими зображеннями облич або шибениці (з підписом «і я б міг як блазень») або готичними арками (які вигадливо іноді завершуються банями-цибулинами), значить, це справді річ, яка вартує того, щоб подивитися, як ця реальність перетворюється в мистецтво. Тим більше, що це пізнавально й цікаво, коли мова йде про таку невід'ємну категорію людського буття як зло, яке французький дослідник Ж. Батай вважає осередком всієї європейської літературної думки. Це поняття є центральним для цієї літератури: «Література – що це? Основа існування або ніщо? Вона являє собою яскраво виражену форму зла – зла, яке на мою думку, має особливу, вищу цінність».